Служба автомобільних доріг
у Закарпатській області

» Прес-центр » статті » До 70-річчя створення шляхово-мостового господарства на Закарпатті

До 70-річчя створення шляхово-мостового господарства на Закарпатті

   Історичні факти свідчать, що відразу після завершення визволення Закарпаття від німецько-мадярських окупантів, з метою упорядкування господарства шосейних шляхів Народною Радою Закарпатської України (НРЗУ) 9 лютого 1945 року було прийнято рішення про введення посади інженера по шляхово-мостовому господарству області. Постановою від 4 червня 1945 року при уряді Уповноваженого НРЗУ було створено шляхово-будівельну контору та покладено на неї завдання по проведенню будівельних робіт на великих мостах і капітальних робіт на шосейних шляхах. В компетенцію шляхово-будівельної контори, окрім обліку і організації будівництва та ремонту доріг і мостів входило також завдання підбору спеціалістів, нагляд за експлуатацією шосейних доріг, встановлення дорожніх знаків, а також забезпечення об”єктів будівельними матеріалами, а робітників – продовольством і обмундируванням. 


   Щоби хоч трохи відчути підйом людей Закарпатської України на відновлення зруйнованих війною мостів і доріг, треба вчитатися у текст першої постанови, якою було зобов”язано: 
- забезпечити масовий вихід всього сільського населення від 18 до 50 років та всіх гужових засобів /коні, воли/ на перевозку будівельних матеріалів ;
- відремонтувати всі механізми і інструменти шляхового господарства на місцевих підприємствах;
- забезпечити всі відбудовчі роботи проектно-технічною документацією;
- виділити додаткову кількість хлібу /50 тонн/; 
- забезпечити необхідною кількістю пального та машинного масла;
- виділити 30 тонн цвяхів, 40 тонн болтів, 100 балонів кисню, а також 2 тис. м. сукна для пошиття 600 уніформ і 600 пар черевиків. 
   Цією ж постановою було зобов”язано Уповноваженого НРЗУ у справах комунікацій Русина Г.І. провести технічний облік всієї шляхової мережі Закарпатської України та подати до 1 серпня 1945 року на затвердження НРЗУ нову кваліфікацію шляхів. В другій половини 1945 року був створений обласний шляховий відділ, у віданні якого знаходилися 13 окружних шляхових відділів та 8 шляхово-експлуатаційних дільниць /ШЕД/ в Ужгороді, Мукачево, Берегово, Іршаві, Хусті, Рахові, Драгово і Нересниці.
  Станом на 1 січня 1946 року загальна протяжність доріг, що обслуговувалися шляховими відділами становила 1188,7 км (для порівняння зараз 3347,8 км), в тому числі 1130,7 км з щебеню (зараз залишилося 534,1 км) та грунтових – 58,0 км (зараз 9,9 км). На дорогах знаходилося 486 мостів (зараз 1298 ), з них дерев”яних 269 шт (зараз 0), інші мости -залізобетонні, металеві і кам”яні. Начальником облшляхвідділу був назначений Солдатов І.О. 
   За 1946 рік протяжність доріг було збільшено до 1540,7 км, кількість мостів до 522 шт. У 1946 році при відділі було створено госпрозрахункові контори – обласну мостобудівельну, обласну шляхово-проектну, матеріально-технічного забезпечення, ремонтно-механічну майстерню, обласний лісорозсадник. 
   10 березня 1947 року 5 ШЕД, які обслуговували 968,4 км доріг союзного значення було передано ОШОСДОРУ МВС по Закарпатській області. Для забезпечення дорожників кам”яними матеріалами в 1948 році було створено Закарпатський обласний механізований кар”єр №27, підпорядкований облшляхвідділу. 
   З цього практично розпочалася коротка 70-річна історія закарпатських дорожників. 
Ось як описує ці часи у своїй книзі «Артерії життя» (випущена в 2005 р.) один з найстаріших інженерів-дорожників області – шановний Андрій Васильович Мойсей, який на протязі 34 років працював в Іршавському дорожньому управлінні, останні роки на посаді начальника:
   «Після возз”єднання Закарпаття з Україною держава, крім матеріальної допомоги хлібом, промисловими товарами, технікою, почала активно допомагати в будівництві, відбудові доріг і мостів області. Місцеві жителі гужовим транспортом, тачками завозили на зруйновані дороги каміння, річковий гравій, вручну перевертали фури, розносили та укладали каміння в основу дороги, засипали цей пакеляж більш мілким гравієм, ладнаючи тим самим дороги до своїх поселень. Створення кам”яних кар”єрів де добувався камінь і виготовлялася мозаїкова кам’яна шашка допомогло початку масового будівництва справжніх доріг. Вже до 1950 року в Іршавському районі не залишилося жодного кілометра доріг без удосконаленого покриття, а вже наприкінці 80-х років практично не залишилося жодної дороги з покриттям полегшеного типу. За цей час було збудовано та перебудовано з дерев”яних на залізобетонні всі мости на дорогах загального користування в Іршавському районі. Одночасно, на протязі цього періоду було розбудовано виробничу базу Іршавського дорожнього підприємства та всі господарські об”єкти, включаючи їдальню та три житлові будинки». 
   Важливе рішення було прийнято Урядом Української РСР в 1959 році, коли до будівництва і ремонту доріг було залучено колгоспи, радгоспи, промислові, транспортні , будівельні організації, яких було зобов”язано приймати “натуральну” участь у дорожніх роботах , або перераховувати певну суму грошами. Це рішення вміщало у собі конкретні міроприємства щодо розвитку місцевої ініціативи по будівництву шляхів під керівництвом шляхових органів. Вже у 1960 році обласне управління автошосдор обслуговувало 3148 км доріг, які були розподілені на союзного значення – 677 км, республіканського значення – 674 км, обласного і районного значення – 924 км, із них 873 км було закріплено за колгоспами.
   Рішенням Закарпатського облвиконкому від 11 грудня 1968 року було проведено чергову реорганізацію обласного дорожнього управління та створено на базі райшляхвідділів організацію з будівництва сільських шляхів – міжколгоспшляхбуд. Керував на той час обласним управлінням будівництва і експлуатації автомобільних доріг Пілюгін Олексій Олексійович., а «Міжколгоспшляхбудом» - Рущак Микола Михайлович. Добра їм пам’ять та подяка за працю і розбудову доріг області. 
   Також треба подякувати всім працюючим у дорожній галузі у ті роки: керівникам, робочим, серед яких було багато жінок, механізаторам, спеціалістам бітумних баз, кам»яних кар’єрів, конторським працівникам, які також вносити свій вклад у розбудову доріг області, а також всім, хто був причетний до заснування цих організацій, приймав безпосередню участь в розбудові і перебудові доріг та мостів, створював бази, укладав фундамент наших сучасних матеріальних та духовних цінностей. У наступному до керівництва облдоруправління прийшов Лях І.В., до міжколгоспшляхбуду – Савицький Є.В., до Упрдору-8 – Мондич В.С.
  Семидесяті роки минулого століття для дорожників області були характерні масовим будівництвом доріг з новими типами покриттів замість гравійних і щебеневих, оскільки цього вимагало бурхливе збільшення кількості транспортних засобів, зокрема: з мозаїкової шашки, методом просочування та асфальтобетонних. У ці роки державою було прийнято декілька важливих законодавчих актів, завдяки яким було вишукано кошти на проведення масового будівництва і реконструкції доріг і мостів, в тому числі розбудови сільських доріг, під”їздів на полонини, гірські пасовища тощо, які виконували підприємства “Міжколгоспшляхбуду”. Це були так звані “указні” відрахування у розмірі 1,2% від прибутку кожного підприємства і організації на будівництво і ремонт доріг; відрахування 0,06% від товарообігу усіх торгуючих закладів; націнка 7% на вартість пального та податок з власників транспортних засобів. 
   Роки пролетіли, але створене у ті часи оточує нас і сьогодні. Переглядаючи щорічно під час розробки планів мережу доріг та штучних споруд на них, ми бачимо що як мінімум 80 % з них було побудовано на протязі 1960-1980 років. Тому так хочеться сказати слова подяки всім ветеранам-дорожникамі і поздоровити їх з ювілеєм створення дорожньої галузі Закарпаття. Велика подяка їм за все добре, що вони для нас зробили, зуміли вистояти незважаючи на всі труднощі перших років, створили колективи професіоналів, розбудували бази, високо підняли рівень праці та культуру робіт у дорожній галузі.
   В наступні роки (1991-1999) за нові часи незалежної України в області сталося багато подій, які перевірили силу і міць колективів дорожньої галузі, їх спроможність до швидкого реагування, перебудови, вміння пристосуватися до любих скрутних умов і подій, як це вміють наші люди. Дорожніми організаціями області у ці роки керували: облавтодором - Мілеант Всеволод. Володимирович; Упрдором-8 - Філіп Степан Миколайович ; Дирекцією з будівництва доріг - Лігуша Олександр Федорович.
   Ще більшим випробуванням були катастрофічні повені 1998 та 2001 років. Всьому господарському комплексу області, а у його складі і дорожньому господарству було завдано значних збитків, при цьому було пошкоджено і зруйновано 306 км автодоріг загального користування та 52 мости протяжністю 1501 пм. Орієнтовна сума завданих збитків дорожньому господарству перебільшила 65 млн.грн. Повені пройшли одна за одною і були ніби-то іспитом на міцність дорожньої галузі, нових технологій та проектних рішень . Всі ці негаразди звалилися на плечі нових керівників Закарпатського облавтодору (тепер Служба автодоріг у Закарпатській області) Марковича Василя Олексійовича та Упрдору-8 (у наступному ДП «Закарпатський облавтодор») Москаля Миколи Михайловича. 
   Вже перша повінь засвідчила, що там, де було не тільки відновлено зруйновану дорогу або міст, а одночасно проведено повний комплекс запобіжних укріплюючих робіт на схилах, берегах, в поймах річок, - вдруге руйнувань не сталося. 
   Дорожники області перші прийняти на себе удар стихії, а вже потім, спільно із залученими підрозділами з інших областей України розпочали планомірне відновлення зруйнованих і пошкоджених доріг і мостів. Державні програми відновлювальних робіт на 1999-2000 рр., а потім на 2001-2002 рр були перевиконані. Всього виконання відновлювальних робіт склало 128,4 млн.грн., при запланованих 100,3 млн.грн. Капітальними ремонтами було відновлено 179,5 км доріг та 33 мости. Поточними ремонтами приведено до порядку інші ділянки пошкоджених доріг. Фінансування усіх відновлювальних робіт проведено за рахунок державного бюджету. Починаючи з 2003 року продовження робіт відбувалося вже за планами протипаводкових заходів, при цьому щорічно виконувалося робіт на суму близько 10 млн.грн. Пріоритет тут був наданий влаштуванню укріплюючих споруд вздовж річок, перебудові окремих мостів з їх підсиленням, влаштуванню підпірних стінок, виконання протизсувних і протиерозійних робіт. 
   Як відомо мешканцям Закарпаття, в 2003-2004 рр. вперше в Україні за кошти Європейського банку реконструкції і розвитку, в межах Закарпатської області було проведено роботи по реабілітації магістральної автомобільної дороги Київ-Чоп, з приведенням її технічних параметрів та умов безпеки дорожнього руху до державних нормативів і стандартів. 
  Роботи виконувала македонська фірма “Граніт-АЧМ” у тісній співпраці з дорожниками Закарпаття.
   Під час робіт було відремонтовано та поновлено асфальтобетонне покриття на всьому протязі дороги, капітально відремонтовано 29 мостів, влаштовано 91,2 км металевих огороджень, побудовано і відновлено 15,8 км тротуарів , відновлено 10 майданчиків для стоянки автотранспорту, 72 автобусні зупинки, 806 в”їздів у двори приватних мешканців , 109 з”їздів з дороги. Виконані роботи достойно оцінені як спеціалістами, так і учасниками дорожнього руху, оскільки вказана магістраль по якості наближається до найкращих взірців закордонних угорських і словацьких доріг.
Зосередимося на даних за 2005 рік, коли дорожньому господарству області сповнилося 60 років. В 2005 році дорожниками області було виконано значні обсяги робіт по ремонту доріг і мостів. На магістральній дорозі Київ-Чоп завершено будівництво ділянки та влаштування шляхопроводу біля м.Чоп, завершено будівництво ділянки дороги біля селища Середнє, завершено реконструкцію дороги на ділянці навпроти відомого ресторану “Короп”. Мета усіх цих робіт – перевести у найближчому майбутньому всю ділянку цієї дороги від Мукачево до Ужгорода в першу категорію дороги (з 4 смугами руху).
   По ремонтах доріг. На автошляхах області лише в 2005 році було капітально відремонтовано 145,4 км доріг та декілька мостів. Всього в 2005 році виконано робіт на суму 99,0 млн.грн, проти 68,4 млн.грн. в 2004 році (ріст 144,4 %), окрім цього на дорогах комунальної власності в 2005 році виконано робіт на суму 7,7 млн.грн. Ми чітко розуміємо, що цих обсягів було замало, оскільки щорічна потреба у ремонтах доріг і мостів у 2-3 раза більша за існуючі тоді обсяги. Адже, на цій же матеріальній базі у 80-х роках дорожники щорічно ремонтували до 650 км доріг, тобто в 4 рази більше ! 
   Про наступні роки можна казати і позитивне, а ще більше негативного, найголовнішим з яких на протязі 10 років було щорічне поступове зменшення надходжень з державного бюджету на ремонт і утримання доріг. Плани розвитку дорожнього господарства області за 2006-2015 рік скоротилися на 70-80 відсотків і за 2009- 2015 роки капітальні ремонти доріг в області через відсутність коштів у державному бюджеті не проводилися, єдине, що у цей період був побудований дуже важливий під’їзд до вантажного терміналу КПП «Ужгород» за кошти облдержадміністрації. Надалі на дорогах області проводилися лише роботи з поточного і ямкового ремонту доріг і мостів та здійснювалися певні обсяги робіт по експлуатаційному утриманню доріг і штучних споруд. 
   Через обмеження фінансування з державного бюджету у дорожників області виникло багато проблемних питань, одним з найважливіших з яких стало розбалансування рівня фінансування дорожніх робіт та науково-обгрунтованої потреби у здійсненні ремонтів доріг. Згідно останнього, для збереження існуючої мережі доріг Службі автодоріг щорічно потрібні кошти, які дозволяли би здійснювати капітальний ремонт не менше 10% доріг області (близько 350 км) та поточний ремонт ще біля 20% доріг області (не менше 700 км). На жаль, всього цього на сьогодні ми не маємо. 
    Нами не виконуються плани планомірної перебудови мостів за “Програмою захисту мостів в басейні річки Тиса”, не виконується Програма протизсувних робіт, максимально скорочено плани з безпеки дорожнього руху. Залишилися не профінансованими більшість робіт з відновлення порушених ділянок доріг після паводків 2008 і 2010 років, відсутні кошти для відновлення доріг після прокладання у багатьох населених пунктах області газопроводів, водопроводів, інших комунікацій, недостатньо коштів на ремонт пошкодженого обов”язкового облаштування доріг: дорожніх знаків, сигнальних стовпчиків, транспортних огороджень, підпірних стінок, перил мостів, укріплюючих плиток на конусах мостів, покриття тротуарів і велодоріжок, павільйонів автозупинок, горизонтальної розмітки, тощо. 
    То ж ви розумієте, що обов”язків на дорожників покладено багато, вимог і претензій висувається не менше, але реальні умови фінансування на сьогодні не дозволяють забезпечити виконання усього потрібного і наміченого нашими професійними планами. На жаль, і прав дорожникам, як господарям доріг, державою практично не дано. Ми на сьогодні не в змозі зупинити факти беззаконня на дорогах, присікти самовільні роботи, вплинути на відновлення винною стороною порушених ділянок доріг, змушені погрузнути у нескінчених інформаціях, актах, приписах, які не мають дійової сили і не впливають у достатній мірі на рішення суду. Вирішення цього наболілого питання у створенні невеликої, але правозабезпеченої інспекції доріг, на кшталт екологічної або санітарної, яка буде юридично наділена відповідними правами. 
     Дорожня галузь, це майже єдина галузь економіки, продуктом якої (дорогами) користуються практично усі громадяни і тому всі вони дозволяють собі висловлювати критичні зауваження на адресу доріг і дорожників, не враховуючи реальність подій, фінансових справ і забуваючи, подекуди, про свою особисту відповідальність за існуючий стан доріг. Дороги, як хліб вимагають такого ж турботливого відношення, своєчасного ремонту та бережливого ставлення, оскільки належать всім і служать для всіх одночасно. 
    Закінчуючи коротку статтю про 70 років дорожньої галузі на Закарпатті хочу запевнити, що дорожники області і надалі настроєні чесно та професійно виконувати свою нелегку роботу, забезпечуючи автомобільне сполучення між містами і селами, піклуючись про людей, їх добробут і настрій. Як приємно вийти ранком на вулицю яка чисто прибрана і облаштована, виїхати у любу пору і любий час на дорогу і не помітити нерівностей, натомість лише гарні знаки і розмітку, відчути що про твою безпеку хтось потурбувався. Можливо ви не згадаєте при цьому дорожників і комунальників, але ми не образимося, оскільки справжній процес створення людських благ має бути завжди непомітний. Користуйтеся на здоров”я.
       Дорога – це ще й лице держави. І тому ми сподіваємося, що у найближчі часи чи роки відбудуться зміни у збільшенні фінансування ремонту доріг і будуть прийняті відповідні рішення , які внесуть позитивні зміни у справу покращення подальшої діяльності дорожньої галузі України, що так важливо для нашого маленького Закарпаття, яке стоїть на кордоні між європейськими дорогами і Україною.

За дорученням усіх дорожників області,

З повагою,

Начальник Служби автомобільних доріг
у Закарпатській області                                                                                        М.М.Попович